Родовідна пам'ять — явище в українському побуті унікальне. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обов'язок знати поіменно свій родовід від п'ятого чи навіть сьомого коліна.

Пам'ять про своїх предків була природною потребою. Триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії і традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням, було обов'язком.

Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам'яттю, зневажливо називали людьми без роду-племені.

"Якщо позабудеш стежину до хати,

Яку дитинчам навпростець протоптав,

І матір, і рід свій, і слово крилате,

То значить, чужинцем бездушним ти став."

(Р. Братунь)
Мої третьокласники вивчали на уроках ЯДС та позаурочний час історію свого роду, звичаї та традиції, а також досліджували сімейні реліквії . Ці дослідження були цікавими не лише дітям, а іїх батькам, бабусям та дідусям, які активно включились у роботу. Знову ожили сімейні світлини та старі речі вдихнули подих сьогодення. Дітям сподобалась ця дослідницька робота ,а дорослі отримали приємні враження від спогадів. Вивчаймо свій рід та пишаємось, що ми українці.
Прошина В.В

Історія про сімейну реліквію.

У нашій сім'ї зберігається дитяча колиска (фото, нажаль, не зробила, бо вона запакована на горищі) яку зробив тесля, мій прадід Семен Тимофійович для свого новонародженого сина, мого діда Івана Семеновича 1938 р.н. В роки війни, прадід воював та загинув від поранення отриманого в важких боях на території республіки Польщі, де і похований в братській могилі. А колиска, передається з покоління в покоління, уже 4 покоління моєї родини виколисані в ній. Тепер, є сучасні, красиві та зручні, але це дитяче ліжечко з невеличким дефектом при колисанні, ніби співає колискову, тихенько порипуючи, дуже мені дороге, як пам'ять про наш рід. Мама Матвія Тарчинського Ірина

All news

Comments:

Only authorized users can leave comments.